З окопу визирнув Янгол і завмер. За декілька кроків стояла жіноча постать.
– Пані, Ви не можете тут стояти. Тут дуже….
– Спокійно, Світлий. Я тут працюю – перебив Янгола рипучий голос.
– А, це ти…
– Звісно я – гордо мовила Смерть. – Де ж мені бути, якщо не на війні? Це ти не за призначення вештаєшся.
– Але тут всі живі…- зауважив Янгол.
– Поки що…-мрійливо видихнула Смерть. За декілька хвилин ,,прилетить». Тут буде величезна яма і пошматовані тіла. Видовище для бувалих. Тому, ушивайся до своїх.
– Я не виконую твої накази.
– Як знаєш. Доречі, бачу тебе ,,підвищили». Смерть єхидно усміхнулася, – раніше носив дерев’яну скриню, а тепер дали прозору з розпеченим піском. Ото, мабуть, треба вміти чудити.
– Це не пісок. Це молитви матерів за синів-солдатів. Молитви дружин, дітей, сестер, усіх небайдужих. Вони такі палкі, що моя дерев’яна скриня не витримувала. Тому мені видали цю, зі спеціального скла.
– Неймовірно. – саркастично мовила Смерть. – Щоб ти там не носив, Світлий, але, ушивайся. Ти мені тут не потрібний, бо…
В ту мить Янгол почув свист. До них наближався снаряд. Смерть реготала. Солдати молилися. Янгол витяг руки, щоб зупинити снаряд, і викинув йому на зустріч свою скриню.
Секунда, друга… і гучний вибух пронизав повітря. Все завмерло. Смерть замовкла і аж трусилась від злості.
МОЛИТВИ ЗУПИНИЛИ СНАРЯД. Він влучив поряд окопу, поламав дерева, залишив жахливу вирву, але нiкого не вбив, навіть не поранив.
Смерть подалася геть. Янгол полетів до іншого окопу. Молитви блискавкою здійнялися до неба. Солдати вибралися з окопу і з сльозами вдячності дивились вгору, потім писали, дзвонили додому і всі раділи.
МОЛИТВИ ВРЯТУВАЛИ ЖИТТЯ І НАБЛИЗИЛИ ПЕРЕМОГУ!!!
(За мотивами свідоцтва з передової)
©️ Оksana Potopnik.
Translate »